Він кохав її частинами –
не цілком:
Зранку в шкіру був закоханий –
молоком
Пахла смачно і так солодко,
мов зефір,
Ніжна, тепла і гладесенька –
кашемір!
За сніданком руки милої
шанував
За порядок, що на кухоньці
панував,
За млинці, його улюблені –
від душі,
Щиро, з вдячністю присвячував
їм вірші.
Голос тихий, слово лагідне
теж любив,
Раз по двадцять на роботу їй
сам дзвонив,
Просто слухав і наслухатись
він не міг,
Особливо ж був закоханий
в чистий сміх.
Він дурів від милих ямочок
на щоках,
Від тонких і вправних пальчиків
на руках,
Довгі вії, очі синії –
океан,
І волосся непокірного
ураган.
Та найбільше хлопця вабило
в ній оте,
Що словами не описане,
ну, ніде…
І якось на піку пристрасті
він сказав,
Що її за цю родзиночку
покохав.
А коли один залишився,
зрозумів,
Що кохання не зберіг своє,
не зумів,
Що щасливим вже не буде, ні,
він без неї,
Бо бракує не чогось у ній –
а всієї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456945
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 27.10.2013
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)