Пробач мені за те,чого нема.
Що в себе я тебе не закохала,
Що між душами нашими зима,
Що не зустрівши я тебе втрачала.
Що не тобі вірші свої пишУ,
Що не тебе цілую до нестями.
Що обіцяла,що тебе знайду,
Що не зустрівшись бродимо світами.
А скільки світла було у душі
Від тих думок,що я тебе побачу.
Ми найрідніші на усій землі,
Та від самотності я знову плачу...
____________________________
Ой ти старий місяченьку,
Чом ховаєш очі?
Топчеш,топчеш доріженьку
До мене щоночі.
То ти парубок стройненький,
То спиш на лавочці.
В цілім світі ти одненький,
Як в тій співаночці.
Я би в тебе закохалась,
Як стрічатись будем?
Я в віночок би убралась.
Чом знов мене будиш?
Не даєш мені ти спати,
Може-поцілуєш?
Будеш Віду обнімати?
Та ти це не чуєш?!
Заховався,дочекаюсь.
Сама зацілую.
Я до тебе притуляюсь.
В небі заночую...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456838
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.10.2013
автор: Відочка Вансель