З беріз жовті коси звисають,
У золоті груша стара.
У листі червленім, аж сяє,
Й пливе у туманнім розмаї
Тривожна осіння пора.
А люди спішать і не бачать,
Що світ цей у зміні весь час.
Нові перед нами задачі
Він ставить, немов передачі,
І вішає диво прикрас.
То квіти, то трави, то листя,
То графіка сіра зими.
Навіщо ми світу здалися?
А може він в нас помилився
І зникнемо в мареві ми?
Надворі спокійна природа
І ми не завада дощу,
Холодна осіння погода,
Дістались ми з нею до згоди –
Це в шелесті листя почув.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456734
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.10.2013
автор: Мірошник Володимир