Вона виходить тільки уночі,
Ховаючи обличчя за вуаллю.
Шукає слід загаслої свічі.
І погляд її світиться печаллю.
Вона іде – одна, немов луна,
Що в коридорах вічності лунає.
Вона і світ – між них скляна стіна
І з лабіринту виходу немає.
Вона і ніч. І біль в її очах,
Який тобі, на жаль, не зрозуміти,
Бо ти пішов, лишивши на устах
Смак поцілунків і торішні квіти.
2003.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456507
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2013
автор: Анно Доміні