Тепер боюся засинати,
Бо знов побачу там тебе.
Це просто сон, та прикро знати,
Що це скінчилось, геть усе.
Що більш тебе я не побачу,
Що ти тепер вже не моя.
Я не кляну, за таку вдачу,
Бо лише Бог тобі суддя.
І в монастир не зайде шлях мій,
Бо віру іншу в серці маю,
Навіщо Велес врятував ти?
Як зараз мучиш, я не знаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456459
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.10.2013
автор: Антон Вальянос