Мою пам’ять – колодязь без дна,
Застилає густа пелена,
Але інколи дивне буває,
Ніби спалах туман розриває.
Легка тінь над пустелей пройшла,
Навіть зразу не скажеш – була, не була…
І пісок, мов живий, мов ручай,
Що весною дзюрчить через край.
Пісок закриває і землю, і небо – самум,
І вітер шалений не дасть підійнятись – самум,
А сонце червоне упало за обрій – самум,
Життя, що нічого не варте – самум.
Замовкне самум і до кола позве барабан,
А вранці в далеку дорогу піде караван,
Погонич верблюдів обтрусить пісок із долонь,
Незвідані чари пустелі візьмуть у полон.
Бархан за барханом, це новий пейзаж – був самум,
І небо ласкаве, бо вже завінчився самум,
З піска відкопаєм колодязь і житло – самум,
І цінність життя перевірить із нами самум.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456415
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2013
автор: Ольга Кир