Порозсипає, мов намисто,
осінні грона виноград,
і в першу лагідну Пречисту
прийде жовтневий листопад.
Устелить кружевом під ноги
поля і доли навкруги.
І по стерні уздовж дороги
ріллею ляже під плуги.
Зашелестить, забагряніє
веселе полум’я кущів,
і вже не згасне під осіннім
потоком проливних дощів.
Грибна пора. Корзинку в руки
і – гайда в заповідний ліс
по черемшині через луки
під рижі кучері беріз,
в трухляве царство бурелому,
куди останній заєць втік
з лісоповалу аж додому,
де визирають по одному
красноголовці з-під осик.
А попід стовбури лежачі
стоять опеньки в два ряди.
Стрибайте в кошик. Без удачі
тепер не буде так завжди.
Он – попелища. Не бурани
приклали руку до краси.
Нанесені смертельні рани
вкривають плямами ліси.
А грибників сьогодні – море,
і всі зрізають, і несуть,
ідуть, проходять, і...
стають.
І тихнуть перегуків хори...
І ще не ясно – в чому суть?
Знімають шляпи мухомори.
Отут тобі й улов увесь...
Та нам така біда – не горе,
що голі лісові простори
здіймають більма до небес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456304
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.10.2013
автор: I.Teрен