Із щирістю скажу, що у вк заходив востаннє. Правда, та щирість не що інше, як звичайна фікція і звісно ж через кілька годин, а, чи, навіть і хвилин, я буду в онлайні.
Знову там. Це вже не вперше я покидаю цей псевдо простір життя. Минулого разу не втримавши і кількох днів просидів майже добу – надолужуючи «втрачене». Сьогодні почну щоденник, хоч цим зможу відволікти себе від того тягучого, неіснуючого, нематеріального математичного коду.
Що я маю наразі: скручене на стільці тіло із змерзлими ногами, з мішками попід очима і червоними білками довкола карої райдужки; змучену нервову систему особи, що шугається кожного поруху за спиною і щоб не боятися вдягає навушники і врубає на повну 30 Seconds to Mars.
Не знаю чому, але часом хочеться увійти в той світ і залишитись там назавжди. Ось ти виграв війну і тебе всі люблять та поважають, а он ти вже піднявся за рейтингом популярності на одну з висот, чи маєш рекордно багато друзів. Та правда в тому, що війна віртуальна і ніяких перемог, і ніяких досягнень – ти насправді ніхто, рейтинг виявляється звичайною цифрою, друзі - їх багато, дуже багато, але з тобою спілкується лише малесенька доля від великого, а, десь, половина звідти навіть не бачили тебе вживу. Ці факти часом наводять на роздуми про суїцид, бо, по суті я нікому непотрібне «ніщо», яке існує десь там в покинутих анналах історії, в забутих рядках подій і подвигів.
Що ми маємо наразі: майже п’ятдесят відсотків жителів України віком від п’ятнадцяти років і старше, користуються доступом до мережі інтернет, половина з них, як і я не може позбутися постійного бажання щось пролистати, пробігти очима по безмозких картинках, покрутити коліщатко миші і написати нікому непотрібний коментар типу: клас, ппц, WTF!!! Власне, ми маємо єдину безмежну яму, в яку повільно, але не змінюючи темп, сповзає наша культура. Так, саме за рахунок інтернету наші літературні, музичні, художні та наукові надбання не забуваються та поширюються, але поміж цим - ігри, всякого роду забави з надміром непотрібної інформації і вигаданих новин, беззмістовні чати просто задля годиться, пости, статуси, повідомлення, які ніхто не читає і вони не несуть ніякої цінності - бруд і сміття…
І я тут.
Я тут!!!
Так, ось тут,
поміж отого всього безкінечного потоку інформації,
я маленька мурашечка,
маленький камінчик,
що скотився із свого Евересту суспільної пам’яті
і
давно закладеної народом мудрості
в багнюку прогресу,
я цеглинка під оцим величезним фундаментом
і
вибратися
з нього
зможу
лише коли зруйнують
оту
страшну
будівлю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456281
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2013
автор: Валіко Коробкадзе