Як бувало колись: тиша сіла в вагон,
мовчки речі поклала на лавці.
То був поїзд останній до серця мого,
він постійно сходив з дистанцій.
Поїзд тихо летів поміж сотень судин,
він долав незначні перешкоди.
В когось сотні є рейсів, у мене – один,
та до серця він ще не доходив.
На вокзалі загасли сигнальні вогні,
на перони спускався вже вечір.
По дорозі до серця ти стрівся мені
і любов’ю закутуєш плечі.
Як буває тепер: тиша сяде в вагон,
мовчки речі складає на лавку.
Та я знаю, вона – лиш набридливий сон,
що приснився мені спозаранку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456029
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2013
автор: drowned in the summer