[b]"Ти не кіт, щоб тебе любити" ©[/b]
Я б обовязково запросила художника,
Одягнула б жовту сукню, піджак.
Той трьохрічний, кольору подорожника.
Він подобається тобі. Ще б пак.
На сімейнім портреті б́ули б зображені
я і ти, дві доньки, старший син.
А в молодшої дівчинки - Анечки -
точно кіт був. Із персидських порід.
У відпрасованій сорочці й краваточці,
і черевиках до блиску начищенних.
Образ твій, як за чарівної палички,
вже видніється. Мистецтво не знищити.
Старша донька в футболці "Metallica",
в джинсах, з плеєром. Копія тата.
Та як мама - вона реве на "Титаніку",
любить печиво й ненавидить втрати.
Сину - двадцять. Вже зовсім дорослий,
Свої ж діти ростуть так повільно...
Він любить жарти. І водночас серйозний.
Наша копія, й це - безнадійно.
Наймолодшу називатимем "сонечком",
будем пестить, в коханні ростити.
Неспойкіна, найбешкетніша донечка.
Ми ж з Світланою її будем хрестити?
Той художник малював би нас довго,
дивувався б коханню великому.
Бо вважають багацько не модним це,
я вважаю їхні душі - каліками.
Я б обовязково запросила художника.
Щоб зробить усе, чесно, як слід.
Та є мінус, й до пекла все котиться:
Ти не любиш мене. Я ж не кіт (21.10.2013)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455833
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 21.10.2013
автор: Олена Вєчканова