Я наче зношена бджола,
Що працювала тяжко літом,
У поті сьомому чола,
Нектар збирала з трав та квітів.
І ось вже осінь на дворі,
По вулику літає молодь,
Скрипить натомлений горіх,
Віщує невблаганний холод.
А молодь знає, до весни,
Нам не дожити, літнім бджолам,
Ми обігріємо їх сни,
І підемо у райське поле.
Та молодь піде, слід у слід,
Лише верба заквітне цвітом.
Весною виростять розплід,
Та полетять за нами слідом.
Бо так належиться бджолі,
Нектар зібрати та згоріти,
Щоб на освяченій золі,
Росли щасливо квіти – діти.
Таке життя,сприймаю світ,
Прикрас надмірних не бажаю,
Так, я бджола, та у політ,
Ще не пора мені до раю
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455807
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.10.2013
автор: Федик Юрій Михайлович