І ти його впустила в дім,
Ключа легенько повернула,
Він довгий час не був твоїм,
Та серцем ти його відчула.
Він добре знав про норов твій,
Вивчав тебе немов молитву,
Та й він був наче неземний,
Готовий був іти на битву.
Про різні квіти знав усе…
І, що конвалії ти любиш,
Він зірве їх і принесе
І ти, при ньому, їх пригубиш.
А потім впустиш його в сад,
Який ти називаєш раєм…
І двох тоді під зорепад,
Його пригостиш вперше чаєм.
Коли ж побачиш у очах,
Що з ним іти можна до згуби,
Неначе на вістрі меча,
Зіллються в поцілунку губи.
І піде кругом голова,
І очі вдивляться у очі,
І будуть зайвими слова,
В коханні пройдуть ваші ночі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455458
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2013
автор: Віталій Назарук