Все, колись, на світі зігниє,
Бо ні що, не є на ньому вічним,
Кожному судилось щось своє,
Праведне комусь,мені лиш грішне.
Через те, спокійний у думках,
Я хвилинним щастям не згораю,
Бо думками в небо наче птах,
Линув у співучі небокраї.
Час прийшов мені уже піти,
А точніше відлетіти в вирій,
Та через роки надіюсь ти,
Зрозумієш – я був завжди щирий.
Час сумний прощатися прийшов,
Я тобі за все складаю дяку,
За палких цілунків ніжний шовк,
І за щирість у якій без страху,
Дарувала крила для думок,
І навчила почуття співати,
Та без тебе, в серці спів замовк,
Доля зла, за все збирає плату.
Все на цьому світі зігниє.
Та надіюсь, що кохання вічне,
Кожному судилось щось своє,
Праведне тобі, мені же грішне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455403
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2013
автор: Федик Юрій Михайлович