Осінь. Пора року, коли душа починає вірити в казку… О цій порі маленька зелена Жабка раптом перетворюється в прекрасну рудокосу Царівну, розцвічену багрянцем. Коли щедра природа стелить під ноги золоті килими. Ніби отой Іванко-Дурник, що не зміг впіймати Жар-Птицю, а тільки видрав декілька яскравих пір’їнок з розкішного хвоста. І вони повільно кружляють у повітрі, осипаючи тебе золотим дощем…
Ідемо з чоловіком осіннім парком. Вечоріє… Я тулюся все ближче, і ніяк не хочу відпускати теплої сильної руки, переплетеної з моєю. Завтра йому їхати. На тиждень, до батьків. Холодні ранки без нього. Густі тумани за вікном, одинокі вечори. Не хочу відпускати. Розумію, що треба…
– Що привезти тобі? Картоплі? Буряків? Моркви? – коханий вже настроєний на дорогу, думками вже там.
– Привези мені золотий осінній букет. Щоб не в’янув…
– Ой, не знаю, – посміхається – Чи ще цвітуть у мами у садку квіти. Я постараюся. Але дорога дальня. Ти ж знаєш…
Знаю. Але вірю, що він щось вигадає. Для мене…
…Сьогодні Він уже буде зі мною. Поспішаю з роботи додому. Схвильовано дихаю чистим, ледь гірким осіннім повітрям із запахом падолисту… Відкриваю двері. Вмикаю світло. Заходжу в кімнату. І застигаю в німому захваті! На столі, в найкращій кришталевій вазі, жовтогарячі ліхтарики на тоненьких стебельцях… Фізаліс! Осіннє диво! А з-за балконної штори веселими вогниками виблискують Твої темно-карі лукаві очі!
Любий! Моє осіннє кохання…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454951
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2013
автор: Ірина Лівобережна