Легкий сніжок, на вулиці
зима,
Гуля надод, а ти сидиш
одна.
В печалі вся, без настрою
сидиш,
Хоч холодно, ти навіть не
тремтиш.
В кутку стою, дивлюся у
твій бік,
Давно сидиш, і
незліченний лік,
Годинам тим, що ти вже
провела,
У парку тім, на лавочці
сама.
Купую каву і йду до тебе,
Щоб видати хоч
джентельмена з себе.
Я підійшов до тебе і
сказав "Привіт",
А ти сказала, що всі
хлопці, то початок бід.
Я усміхнувся так і запитав
"Чому?",
Ти усміхнулась також і
відповіла "Тому".
До пізна ми із нею
говорили,
І навіть не збагнули, що не
сили,
Нам було одне від одного
піти,
Такої дівчини мені вже не
знайти.
А потім романтично так
ішли додому,
Ми цілувалися і лише
тішилися тому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454912
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2013
автор: Олександр Фрост