вона боялась жити мріями
і вимикати світло вночі
приймала ванну з ефірами
носила ангела на плечі
довго дивилась в дзеркало
чекала коли впадуть роси
із серця голки пінцетами
із неба дощами осінь
любові буває мало
як ложки цукру на чай
і світло-тіні вокзалу
про це їй кричали нехай
вона не відверта на 100
і не дарує ключів
але залишається тою
хто молиться ще вночі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454881
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2013
автор: Аліна Звіздецька