На наступний ранок Аліса не встигла перевести дух, як вже була перед монітором. Пару сторінок друкованого тексту та ціла купа роздруківок. Іноді просто добре, що вигадали принтер - це диво-машина, що здатна майже на все, якщо вчасно дати їй чорнила. І не потрібно нічого робити. Просто стояти та дивитись, як все виконують за тебе. А ще, що саме найкраще в цьому всьому, - це запах свіжого паперу та ще недокінця висохлої фарби. Це просто будоражить кров. Просто підсилює тиск. Як аромат свіжемеленої кави. Або улюбленого парфюма. Це щось, що надає якогось драйву. Щось на кшталт цифрових наркотиків. Просто самообман для почуттів. Ось так, внюхуючись в нову сторінку печатної грамоти і проходив новий день.
І тут, в стрімкості передвесільної епідемії, десь приховався стрімкий розвиток минулого роману. Десь запропастився Антон, а що найпарадоксальніше, то я якось навіть цього не помітила. Дивно якось, так як за плином цього часу ти не помічаєш чогось, що може бути тобі важливим. Насправді це дуже незвично, бо те, що було дуже вагомим мені ще декілька днів до цього, чомусь наразі просто стало нульом. Просто відійшло на задній план. А цікаво що з ним? Ось чомусь саме сьогодні прийшло знову. Нахлинуло. Так, дійсно, куди це він пропав? Ця сама людина, яка чітко йшла до цілі, просто намагалась нагадати різними способами про власну сутність та повернути певним чином в минуле. І ось на апогеї просто ініціатива видихнулась? Не розумію. Ввечері сидячі за чашкою кави взяла в руки телефон. Вдивляючись в кольоровий фон на екрані просто погрузилась в спогади. А ще з’явилось дике бажання подзвонити. Для чого? Просто почути голос. Голос - це наймагічніший атрибут чоловіка. Дійсно, це якесь таїнство. За допомогою нього чоловік може навік причарувати. Або ж навпаки. Це те, що надзвичайно важливо. Просто чути голос. Тремтіли руки. Мурахи бігали по спині. І купа роздумів в голові. Чудернацьких. Полярних. Сигаретний дим точився кімнатою. І так що ж робити? Подзвонити? І що тоді? З чого можна почати розмову?з банального «Привіт!». І що далі? А якщо він просто не хоче зі мною говорити? А якщо я видамся нав’язливою? А якщо він не телефонує, бо просто не хоче мене чути? А якщо я йому обридла? А якщо…А якщо… А якщо… Що ж за дурна то жіноча логіка? Ну, чому не можна просто набрати номер, так як ти просто телефонуєш подрузі, чи просто в службу доставки? Без зайвих питань. Без купи внутрішніх дорікань. Без самоаналізу. Самоприниження і самогноблення. Так же набагато простіше. Цей об’єкт бажання ж також людина, то, напевне, якщо ви так уже осточортіли саме йому, то, навряд чи він буде жертвою і не «бортоне» вас відразу. Але ж просто подумати і вирішити, що в черговий раз просто нагадати про свою скромну, але дуже нав’язливу персону. Цікаво, чоловіки теж стільки роздумують над тим, чи набирати певний номер?чи просто покладаються на власні інстинкти? Жаль, що це не можна просто вияснити, адже це зазвичай залишається в таємниці. Так посидівши декілька хвилин в самокартанні, просто положила слухавку на стіл та вирішила чекати на диво. Для чого? Не можливо мабуть просто це пояснити, але такі ми - жінки. Чогось дуже прагнемо, але намагаємось, просто дочекатись коли це впаде на голову з неба. Тому просто дістала пошарпаний сіренький блокнотик і вирішила присвятити свій час ще й йому, бо він, напевне також скучив за ці дні. Але, чомусь сьогодні це не виходило також. Чи то день несприятливий. Типу магнітні бурі. А що, зараз все з цим пов’язують. Перепади в економіці, несприятливу ситуацію в країні, некомпетентність професіоналів – усьому виною цей невловимий та ще не до кінця вивчений розлад. Або, може, сьогодні просто муза не хотіла відвідувати. Напевне, в неї було купа інших справ і в її почесний графік сьогодні просто не входила Аліса. Чи то пак все було на багато простіше. Думки линули десь далеко звідси. І в голові крутилось «ну, чому він не дзвонить? Що я не так зробила чи сказала? Чим саме я його так образила?». З хвилини на хвилину поглядала на телефон. В голові лунає банальна мелодія з рингтону. Але час спливав, а мобільна мережа була ніби невблаганною. Так хотілось, щоб знайшовся оператор, що не просто попереджає, про залишок на рахунку чи про закінчення послуги, а просто смс нагадав про те, що існує абонент, якому ви давно не дзвонили. І саме він зараз чекає на вашу увагу і прагне понад усе просто поговорити з вами хоча б пару хвилин. Ні про що. І про все. Просто отримати заряд позитиву від вас, чи вислухати що вам наболіло. Чому не існує програми на телефоні на кшталт комп’ютерної, типу тієї, що нагадує про давно не використовувані ярлики. Але, на жаль, такого не існує. Тож, діло хазяйське. Що ж поробиш…після довгих мук власного «я» та необґрунтованого затишшя в усіх сферах від особистої до творчої, просто здалась. Нотатник закрито. Знову в ліжко. Знову сама. Знову легкий присмак розчарованості. Знаєте, він – це щось неймовірне. Ніби після того, як з’їв лимон і певна оскома все ще лишилась …якийсь напіврозпад свідомості. Телефонно-маніакальна залежність. Вдивляєшся в темінь кімнати. А раптом засяє екран і на ньому висвітиться чудо-надпис…І просто поринаєш в сон з однією єдиною думкою, точніш бажанням «найбільше в житті хочу, щоб він подзвонив».
Тут очі просто закриваються. І уві сні ви просто щасливі. Чому уві сні все так просто? Що потрапляє до нього? Це просто забаганки підсвідомості?але тоді звідки беруться жахи? Та при всьому цьому сон – це особливий стан, де все залежить тільки від вас. помріяли, перенеслись у дрімоту, і зупинили все, як тільки захотіли. Просто прокинувшись. Просто повернувшись до реальності. А іноді так хочеться, щоб приємний сон тривав якомога довше, і тому, навіть розплющивши очі намагаєшся знову заснути. Знову повернутись до моменту, де все скінчилось. Де хтось чи щось безцеремонно розірвало ваше царство блаженства та насолоди. Наприклад, просто задзвонив телефон. І на екрані на подив той бажаний номер. Дивно. На годиннику о пів на першу ночі. А на екрані всього 5 літер, що призвели до вибуху свідомості."А Н Т О Н". і не розумієш відразу чи насправді все це. І чи буває так, що те, що бажала всім серцем врешті трапилось? Та й так раптово. Тому просто натискаєш на зелену клавішу і говориш
- "алло… " і голос починає тремтіти і, в тривозі, очікувати, що ж там таке сталося, що не дало змовчати людині так пізно і спонукало подзвонити… несподівано подзвонити. Врешті подзвонити…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454874
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2013
автор: Sama_po_Sobi