НЕ ДЛЯ ДРУКУ ____ (Розділ 13) _____

Так,  ось  і  ранок.  Наступний  ранок.  Черговий  ранок.  Ранок,  що  просто  придав  сил.  Бо  щось  в  останній  час  більше  схожа  на  істеричку,  в  якої  в  25  почався  клімакс.  А  лише  сонячні  промінчики  вранішнього  серпанку  своїм  мереживом  причарували  і  надали  сил.  Просто,  здається  погода,  а  так  живит,  або  знесилює.  Люди  напряму  залежать  від  багатьох  чинників.  Одним  із  них  і  є  погода.  Саме  вона  налаштовує  нас  деяким  чином  на  сприйняття  світу.  В  ясний  день,  здається,  що  і  люди  привітніші.  Якісь  намов  більш  задоволені.  А  згадайте  їх  злостиві  обличчя  в  сірий  туманний  ранок.  Так,  картина  не  із  приємних.  Іноді  здається,  що  потрапив  в  фільм  «Кошмар  на  вулиці  В’язів»  .  Жах  та  й  тільки.  
Ось  сьогодні  день  пророкував  щось  гарне.  Я  ще  не  знала  що,  але  хотілось  просто  навіть  зсередини  посміхатись.  Посміхатись  очима,  радіти  серцем  і  душею.  Наче  в  тебе  сталось  щось  особливе.  Саме  так,  не  встигла  очутись,  як  опинилась  на  роботі.  По  дорозі  дзвонила  Ажелка,  що  була  вся  в  клопотах,  договорились  йти  шукати  сукню.  Ой,  ці  приємні  хвилювання.  Як  же  за  це  й  не  любити  весілля.  Центральною  особою  на  весіллі  повинна  бути  наречена.  А  головним  атрибутом  нареченої  повинна  бути  сукня.  При  чому  не    будь-яка.  А  особлива.  Точніш  ідеальна.  Ось  саме  за  такою  ми  й  збиралися  вирушити.  Я  ще  не  знаю,  чи  визначилась  моя  подругами  зі  смаками.  Але  в  мене  давно  вже  в  цьому  плані  все  було  вирішено.  Ну,  як  сказати  давно.  Після  перегляду  кінострічки  «Війна  наречених».  Ось  саме  там  я  її  й  побачила.  Казкову,  з  десятьма  шарами  мережива,  з  темною  стрічкою  на  талії.  Саме  так  виглядала  моя  мрія.    І  я  думаю,що  колись  вона  обов’язково  здійсниться.  А  поки  ми  що  ми  будемо  прагнути  втілити  найзаповітнішу  мрію  дівчини,  що  насправді  цього  заслужила.  Тобто  поки  що  ми,  точніше  я  буду  працювати.  А  ось  потім  поринемо  в  весільну  епідемію.  В  цю  біготню  за  головними  атрибутами  забави.  Щоб  це  циркове  дійство,  в  народі  -  "весілля",  перетворилось  щось  ще  й  дійсно  гарне.  А  не  просто  в  атракціон  з  поїдання  салатиків,  частування  гостей,  що  є  окремою  главою  даного  епосу  та  прослуховування  десятків  однотипних  тостів.  А,  так,  гості.  Це  окремий  підвид  людей.  Бо  коли  вони  на  весіллі,  то  просто  не  можуть  називатись  homo  sapiens.  На  правду,  вони  здебільшого  прагнуть  догодити  всім  своїм  бажанням.  А  ще  більше  відірватись  на  повну.  Тоді,  всім  вже  абсолютно  все  рівно  на  наречену  та  нареченого.  Гості  просто  намагаються  реалізувати  всі  свої  найпотаємніші  мрії.    Це  іноді  становиться  схоже  на  якусь  карусель.  Типу  атракціон,  де  хто  кого  переп’є,  перетанцює  або  ж  переспорить.  І  яке  ж  весілля  без  бійки?  Ну,  то  в  українців  просто  звичай  якийсь.  Просто  те,  без  чого  не  можливо  уявити  повноцінний  бенкет.  Ну,  а  потім  всі  дружно  миряться  і  продовжують  далі  гульбища.  Молодята  зазвичай  хочуть  якнайскоріше  усамітнитися  від  всього  цього  безкоштовного  перфомансу.  Тобто,  весілля  –  це  забава  для  всіх,  окрім  тих,  в  честь  кого  вона  влаштована.  Парадоксально…
Тож,  у  мріях  про  багатогодинні  дні  шопінгу  і  пройшла  перша  половина  дня.  Далі  потрібно  було  відкласти  всі  справи,  зсилаючись  на  важливі  зустрічі,  що  просто  ніяк  не  можливо  перенести,  і  ось  вони    -  плюси  гнучкого  графіку.    Саме  так,  ну,  потрібно  ж  якось  знаходити  час  для  особистого  життя.  Тим  паче,  що  роботи  я  вже  виконала  на  3  дні  вперед.  Так  що,  можна  і  розважитись.    
Ось  так  ми  зустрілись  в  одному  з  районів  Києва,  щоб,  для  початку  просто  обговорити  плани  та  бажання  майбутньої  нареченої.  Тут  йшла  ціла  купа  важливих  атрибутів,  типу  сукня,  торт,  вибір  меню,  скатертинок,  сукенок  для  дружок,  так  як  вона  хотіла  весілля  в  європейському  стилі.  Ще  потрібно  було  вибрати  тамаду  та  музик,  щоб  забава  видалась  на  славу.  Ось  все  це  почало  на  третій  годині  обговорення  просто  зводити  з  розуму.  Почалась  просто  істерика.  Здавалось,  що  від  цього  нічого  гарного  не  вийде.  Тобто  все  то  поступово  вирішувалось,  але  потрібна  була  людина,  що  розбиралась  би  в  цьому  і  могла  створити  щось  унікальне  та  неповторне.  Звертатись  до  звичайного  розпорядника  Анжелка  не  хотіла.    То  було  б  занадто  просто.  Та  й  не  схоже  це    на  неї,  звернутись  до  абсолютно  незнайомої  людини,  яка  б  просто  виконувала  це  як  роботу  і  тупо  слідувала  вказівкам  та  відпрацьовувала  лише  кошти,  що  ти  їй  платиш.  Ні,  це  зовсім  не  те.  Тому  вона  вирішила,  що  я,  як  дружка  зі  стажем,  та  ще  й  з  досить  креативним  мисленням  зможу  в  повному  обсязі  осягнути  всі  її  очікування  та  виправдати  всі  сподівання.  Я  намагалась.  Для  кожного,  мабуть,  весілля  –  це  щось  казкове.  Просто  розставання  з  чимось  дитячим.  Хоча  з  самого  дитинства  дівчата  мріють  про  принца  на  білому  коні.  І  коли  настає  той  день  Х,  то  потрібно  ,  щоб  все  пройшло  на  висоті.  Надзвичайно.  Але  Анжелка  чомусь  намагалась  аж  зі  шкури  виплигнути,  щоб    створити  просто  утопію.  Але  її  не  існує.    Саме  тому  вона  і  була  у  відчаї.  Бо  шукала  щось  неіснуюче.  І,  звісно  ж,  не  могла  його  знайти.  Сльози  забриніли  на  її  очах.  Тоді  я  зрозуміла,  що  саме  час  бути  тією  подругою  і  розповісти  їй  саме  те,  що  від  мене  очікується.  І  я  сказала:
-  Так,  стоп,  ти  чого?  Все  буде  добре.  Ні,  все  буде  просто  чудово.  Будь  впевнена  в  цьому.  Ти  будеш  найгарнішою  нареченою.    І  в  тебе  буде  найкраще  весілля,  яке  тільки  може  бути.  Інакше  я  не  я!а  зараз  ми  підемо  підбирати  підходящий  фасон  для  твоєї  сукні,  що  просто  підкреслить  твою  красу,  сонечко!!!  Сльози  в  такі  дні  повинні  появлятись  тільки  від  щастя!
Нарешті  посмішка  засяяла  на  її  обличчі.  І  почали  колосальний  обхід  магазинами  для  наречених.    Там  можна  побачити  стільки  всього,  що  просто  зводило  з  розуму.  Але  це  було  так  приємно.  І  дуже  дуже  дуже  гарно!
Саме  так  і  пройшов  день  аж  до  вечора.  Потім  приїхав  щасливий  наречений  .  Мене  довезли  додому.  Стомлену,  але  щасливу.  Ми  попрощались  і  щаслива  пара  попрямувала  далі  вирішувати    клопітливі  питання  майбутнього  дійства.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454869
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2013
автор: Sama_po_Sobi