Через наш дірявий діалог
Виливаються тони бруду.
Ти для мене неначе бог,
Та богинею я не буду.
Ліс засіяно чорними зернами,
Що лякають в дорозі попелом.
Я тобою була занедбана
У плісняві старих історій.
Лиш струсити порох із тімені
Та ступити у воду життя.
Ми не філософи, не обізнані
І немає для нас вороття.
Сині сонця, зірки моторошні
Заглядають очима в душу.
Я живу, як черв’як в борошні,
Що зрідка виповза на сушу.
Отаке моє раювання!
Крізь отрути солодкий смак
Чую легкість твого прощання,
Що не змовкне чомусь ніяк.
Сльози падають, наче блохи
І сверблять укусами різними.
Ах, чого ж наші діалоги
Рано вкрилися шаром плісняви?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454550
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.10.2013
автор: URANIA