Ти не звикай, ніщо тепер не вічне,
Усе псується часом чи людьми.
І навіть це натхнення поетичне
Забудеться, коли пройдуть віки.
Усі шукають затишку і віри,
Та потім не уміють берегти.
Та, зрештою, усі ми пасажири,
Лише б на вірній станції зійти.
Якби ж навіки серце напоїти,
Щоб та любов постійно там жила.
Та бач, у двадцять першому столітті
Нічого вже стабільного нема.
Та кожна зміна нас кудись готує,
І крок за кроком до мети веде.
Лови момент, і хай життя вирує,
Бо ми ж не знаєм, доки ми живем.
14.10.2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454432
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.10.2013
автор: Альбіна Кузів