[i]Далеко на півночі з степами зеленими
Стоїть чорний ліс з дивними деревами,
Коріння яких бетоном покрите все,
А стовбур прутами залізними стелиться.
І ворони чорні кружляють над ними:
Другий чорніший за першого буде.
І клюють усіх, що лишились, у спину -
В беззахисті своїй вмирають всі люди.
Вічна ніч над тим лісом з мороком вічним,
З вітром крижаним, з вітром північним,
Який жалю не має, а має лиш холод,
Який до тепла приносить лиш голод.
І шумом одвічним вбиває весь спокій.
Нудьгою кує і вбиває всю живність.
Створює безмежну кількість утопій,
Які пам'ятають про свою активність.
В бетонному лісі мурахою чуєшся:
Або пристосуєшся і загартуєшся,
Або пропадеш між безсонних дерев,
Де ніхто і ніколи не згадає тебе.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454098
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.10.2013
автор: Андрій Безсовісний