Зависнувши в часі, нам із тобою,
Нарешті немає дороги назад.
Вечірній Київ святою журбою ,
Усе колихає вогні автострад…
Сонце встане і кожного ранку
Його ненавидять сотні із нас.
Нашу забудуть усі забаганку,
Лиш на секунду зависнув час.
Мить помчить далі, її не змінити,
І міцний-неміцний той шнапс,
Будемо тихо, повільно п`яніти
Та лиш до ранку, а далі-колапс.
Ми спокійно ненавидим ранок,
Ми чекаєм наступний раз,
Коли серед теплих зіркових в язанок
Знову зависне у миті наш час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454083
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.10.2013
автор: Максим Олійник