[img]http://cs320116.vk.me/v320116008/522d/YsSAfEdqE7w.jpg[/img]
Певним чином тобі заздрю,
Що змогла тоді піти.
Яким дивом, я не знаю,
Ти позбулась самоти.
А зі мною, мов прокляття,
Хоч шукав нові шляхи,
Тільки серце своє в шмаття
Я розбив під три чорти.
Позбирати не проблема
І зустріти іншу теж,
Як спростити теорему -
Що любов не має меж?!
Не росте трава в камінні,
Риби гинуть без води,
Коли дні передосінні -
Всі прощаються сади.
Не можливо в світі жити,
Коли сенсу вже нема,
А кохання оповите
У приречені пута.
Посивіло вже волосся -
Не хвилююсь я за це,
Шкода лиш – надворі осінь,
А в душі - те, що без меж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454080
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2013
автор: Салтан Николай