В Злати є й Назарка
Кізка, зветься Ларка.
На лугу пасеться,
Воду п'є з відерця.
У ланцюг закута,
До кілка припнута.
Травку соковиту
Сонечком прошиту -
Конюшину, м'яту,
Їсть коза завзято.
Бабця кізку поїть,
Тричі в день подоїть.
Злата п'є й Назарко
Молочко від Ларки –
Свіже, солоденьке.
Хвалить кізку ненька.
***
Якось між квіт́очок
Паслась, збунтувалась.
Вирвала кілочок,
У лісок подалась.
Вовк, учувши запах,
Вибіг - з морди слина.
Затремтіли лапи
У кози Ларини.
Та зібрала тіло,
Виросла душею.
Вовк, мов очманілий,
Кинувся за нею.
- Поквтне, боюся!
Ме! - заголосила.
Вибігла бабуся,
Палицю вхопила.
Прутики узяли
Злата і Назарко.
Вовка відігнали
Від козиці Ларки.
Більше не зривала
Кіл з землі козиця.
Молоко давала
Дітям, як годиться!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454048
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 12.10.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)