щодня у ранці просинаюсь
встаю і мовчки одягаюсь
з ріднею починаються розмови
від них до мене линуть настанови
Я одягаю куртку та іду у люди
сідаю у маршрутку де одні приблуди
у сіру масу що таранить груди
Перетворивши мої ребра в купу бруду...
В моєму тілі починаються метаморфози
у кращих звичаях нової прози
Та всеж таки нема ніякої загрози
я недоторканий до епідемії неврозу
Я світлячок що не боїться холоду й морозу
мов книжка в якій безліч епізодів
мені не треба дорогих айподів
я обійдусь лавандою в руках
із мене годі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453989
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.10.2013
автор: Вова Федорук