Усміхнена поволі йду сама,
Хоч і печаль в очах і навіть в серці.
Усім же все одно моє життя,
У всіх воно своє лише до смерті.
Хтось потемки поволі сльози ллє,
Хтось рве на голові усе волосся,
Комусь покою смуток не дає,
А я іду і вірю лиш в хороше.
Надія як останній той листок,
Що втримався на дереві осіннім.
І білої лілеї пелюсток
Дарує віру, віру і надію.
Коли кохання в побут увійшло
Воно осяює усе навколо
І гріє всіх оте тепло,
І ти уже дует, не просто соло
Багато хто не хоче розуміть
Що без надії не живемо зовсім
Що і без віри, то порожній світ,
А без кохання й ми усі порожні.
25.09.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453956
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2013
автор: ulin44