[b]«Людина — як подих вітру;
дні її — як тінь, що зникає»
(Пс.143:4)[/b]
Яка страшна хвороба серця –
Коханням ще вона зоветься,
І якщо комусь і доведеться
Її зустріть, то не завжди всміхнеться.
Хоч у когось і відбере
Ту спраглу віру у хороше.
Та на крилах щастя все ж поносить,
І розум геть зовсім занапастить.
Хоч і буде він до Вас взивати,
Та накажете йому мовчати.
Бо лише той вміє кохати,
Хто дозволив своєму серцю відчувати.
29 вересня 2013 року
Близько 21.30
М. Ковель
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453850
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.10.2013
автор: Ліза Луківська