Саджаю зерна порятунку,
Жевріє стомлена душа,
Любов лишила візерунки,
Немов від гострого ножа.
Болючі рани кровоточать,
У серці клапан защемів,
Чого любов у мене хоче,
Щоб я від болю занімів?
Страждає тіло від знемоги,
Ця нерозділена любов,
Б'є по життю,ламає ноги,
Сліди лишає від оков.
Любов під ноги я не кину,
Але і з нею не лишУся,
У протилежний бік полину,
За голову тепер беруся.
І скільки хоче нехай манить,
Я наче в полі монумент,
Мене уже не лихоманить,
Бо закопав її фрагмент.
© Коля Януш
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453659
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2013
автор: Коля Януш