Уривок

За  віконцями  скляна  жовтнева  злива  заливає  змучені  осіннім  парчінням  парки  Варшави.  Так  само  змучений  і  я  вже  третім  тижнем  безсонних  ночей,  відзначених  подекуди  червоним  дурманом.  Іноді  крізь  густі  клуби  диму,  пронизані  променями  зір,  ледь  визираючими  з  покритого  хмарами  неба,  я  починаю  розгледжувати  твій  силует.  Він  вимальовується,  зявляється  незнамо  звідки.  Я  підіймаюсь  з  ліжка,  вже  наскрізь  проїденого  табаком,  біжу  у  цей  дим,  намагаючись  тебе  обійняти,  вхопити  осиротілими  пальцями  і  розумію,  що  хоч  іноді  треба  спати.  Я  сідаю  на  ліжко,  запалюю  чергову  цигарку.  Господи…  Псих,  замкнутий  у  чотирьох  стінах.  Важка  гиря  давить  на  мої  груди,  не  даючи  піднятися,  заважаючи  читати,  слухати  музику,  працювати.  Я  настільки  абстрагувався  від  навколишнього,  що  не  відчуваю  нічого,  окрім  стін  моєї  квартири.  Мій  світ  давно  замкнений  тут  і  не  випускає  мене  от  вже  третій  тиждень.  Я  лягаю.  Закриваю  очі  і  уявляю,  як  ти  лежиш  у  своєму  великому  ліжку.  Ти  зняла  окуляри,  згорнулась,  прибравши  до  себе  ковдру,  твої  очі  замкнені  і  бачать  зараз…  Я  не  знаю,  що  вини  бачать,  але  відчуваю,  що  там  далеко  десь  у  собі  ти  так  само  відчуваєш  мене,  як  от  я  зараз  тебе.  Бажання.  Як  давно  я  не  мав  такого  бажання  відчути  когось  біля  себе,  просто,  щоб  цей  хтось  одним  ніжним  дотиком,  одним  дурним  питанням,  смішним  поглядом,  або  ласкавою  усмішкою  скинув  з  мене  цей  тягар,  витягнув  мене  хоч  би  під  осінню  зливу  –  дарма.  Щоб  ти  витягла.  Я  хочу,  щоб  ти  була  поряд,  коли  я  стоятиму  серед  парчіючих  дерев  одного  з  Варшавських  парків.  Ми  танцюватимемо  під  гуркіт  крапель  по  дахах,  співатимемо…  За  просто  так,  нам  не  потрібна  буде  музика.  Ми  лежатимемо  у  ліжку  і  мріятимемо  про  нас,  роблячи  нас  і  водночас  знищуючи.  Памятаю,  як  цілуючись  тоді  на  вокзалі,  я  відчував,  я  бажав  і  ти  молила  про  ще  хоча  б  одну  годину  проведену  разом  у  ліжку,  у  тиші,  мовчки.  Відчуваючи  один  одного,  як  ніхто  ніколи  не  відчував.  Мила…  Я  хочу,  щоб  ти  була  поряд,  коли  скляна  жовтнева  злива  за  віконцями  заливатиме  змучені  осіннім  парчінням  парки  Варшави.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453615
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2013
автор: IseeU