* * *

Відкрилось  небо  тихо  і  глибинно.
Мовчать  ліси  -  незмінні  вартові  
Блакитних  далей.  Тільки  в  горобини
Багатства  щедрі  -  сонячні  карміни
Вогнем  немеркнучим  палають  в  синяві.

Погаслими  вуглинками  дозріла
Сестра-аронія.  Та  душу  їй  ятрить
Й  бентежить  серце  думка  спаленіла:
Чом  люди  на  красі  її  несмілій
Затримують  свій  погляд  лиш  на  мить?

Хіба  вона  в  житті  цим  не  кипіла?
Чи  менше  в  ній  солодкого  тепла?
Її  плоди  -  такі  ж  налиті,  спілі,
Цілющі  соки  грають  в  спраглім  тілі,
Вона  себе  всю  сонцю  віддала!

Не  плач  так,  чорноплідна  горобино,
Багряна  пишність  й  спалахи  пожеж
Привабливіші  людям,  в  цім  причина
Твоїх  всіх  сліз.  Та  кольори  карміну
Із  плином  часу  потьм'яніють  теж!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452899
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.10.2013
автор: Ірина Хміль