Пряде тихенько нитку золотисту
Печаль думок, нанизуючи вірші.
Хоч ми далеко не з одного тіста,
Один від одного нічим не гірші.
Із кожним днем стає все холодніше.
Ми кутаємо серце в теплі шарфи,
Шукаєм тих, біля кого тепліше,
На запотілому вікні малюєм арфи.
Із ностальгією пригадуємо літо,
Стараємось хоч так себе зігріти.
Переглядаєм фотографій стоси.
Чекаєм, коли ввімкнуть батареї,
Тоді як осінь ходить по алеях,
Вплітаючи легку журбу у коси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452486
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.10.2013
автор: Люба Василик