[b]«…Вони говорять неправдиві слова,
величають себе всі, що чинять беззаконня…»[/b]
(Пс.93:4)
Всі люди, як один кричали про любов.
А я ж мовчала, знаючи, що знов.
Когось та й зрадять, під оманою промов
Навіють чисту й непорушну радість.
Слова страждали, рвалися, кричали –
Когось милували, іншого ж вбивали.
На свій страх нещадно наганяли,
Хоч всім співали, та не на всіх чекали.
Та раптом все спинилось – і люди, і земля –
Десь далеко віддалились лукавії слова.
Небо враз відкрилось – здригнулися поля…
І голос з неба обізвався –
Завмерли люди, скрикнула земля:
«Люди, нащо ж дав я Вам життя,
Коли ж Ви стали нищити Моє ім’я?
Та більш не буде спокою на цій землі,
Бо ж Ви жадали не любові, а влади в усі дні…»
13 люте 2013 року
Близько 18 години
М. Івано-Франківськ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452237
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.10.2013
автор: Ліза Луківська