[b][color="#1028c7"]Тобі одному віршів не пишу,
І ти мене цим, звісно, докоряєш.
У чому винна? Нащо весь цей шум?
Ти руки мені боляче стискаєш…
Хіба тобі я щось не додала?
Хіба дітей тобі не народила?
Тобі потрібні почесті й хвала?
Мого Пегаса трохи м’яті крила?
Чи з книг моїх тобі зібрати трон,
Із пишних слів звиваючи мережку?
Ти напиши тоді новий закон
Для жінки, щоб свою топтала стежку.
І не дай Боже з неї відступить…
Дивитимусь на світ крізь скло обмежень,
Невже гадаєш, що в ту саму мить
Не вийду вже за коло застережень?
Ну і дурний. І в ревнощах слабий,
І так нам доля робить перепони,
І що тоді? Хоч сірим вовком вий,
А час нам чітко визначив кордони.
Тож ти пробач, що жодного вірша
Здається, я тобі не присвятила…
Але в твоїй душі - моя душа
Щоденно дме життям в твої вітрила.[/color]
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452188
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 02.10.2013
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)