Чи то нежить і, може, температура,
Можливо, диявол до дна гребе.
Відмазка - застуда, та найскоріше – я дура,
Бо раптом так дико схотілось тебе.
І хочу – хоч плач, як дитячий каприз.
(В сімействі ніколи не бу́ло принцес)
І якби не батьки – вже б десятий карниз,
Бо польоти – найкраще, аби зняти стрес.
І хочу – хоч крик, хоч усе пропади.
І криком – не рівня ніко́тра з Сирен.
І спокій не прийде від «випий води»:
Я б випила вже би усю карту Сен.
І хочу – хоч вий! І розкажу усім,
Що руки твої – то як мій оберіг.
« – Доню, лягай. 39,7.
- Мам, як прийде – не впусти й на поріг..»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451833
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2013
автор: Настя Мозгова