Такого невблаганного туману
Давно уже не бачила Земля.
І все навколо вводило в оману,
Але чомусь йому раділа я.
Таких надійних мовчазних обіймів
Моїй Душі ніхто не дарував.
Він все робив невидимим: і мрії,
І біль, і тихі сльози - все ховав.
Розмите світло, темні силуети -
П'янке повітря: дихай і п'яній.
Іти й зовсім не розуміти де ти -
Навкруг усе в тумані з твоїх мрій.
Він ніс з собою тиху небезпеку
Тому, хто з ним боровся за кермом.
Мені ж в його обіймах було легко,
Немов у янгола під лагідним крилом.
Про те, що любиш, написати складно:
Тобі завжди бракує вірних слів.
Я просто рада, що тепер туманно,
Як в жодному з моїх туманних снів.
Але з приходом ранку він розтане,
У серці знов оселиться печаль.
Люблю тебе п'янкий, густий тумане.
Сумую за тобою. Прощавай.
31.03 - 06.04. 2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451369
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.09.2013
автор: Таня Кириленко