Закриті двері.Більше не чекай
Ні слів,ні подарунків,ні кохання.
Пішов.Залишив.Навіть слів "прощай"
Не лишив на порозі вчора зрання.
І філіжанка кави на столі
Стоїть уже три дні,чотири ночі.
І кров стікає тихо по душі,
І плакати не можуть більше очі.
Бере вірші,щоб душу ту зашить,
Бо лиш такі нитки для неї знає.
Чому цілу неділю вже не спить,
І під дверима ще когось чекає?
А дощ втішав,гуде,гуде,не спить
Вже сьомий день,щоби вона заснула.
Дверима вітер згорблений шумить.
Та і його вона ніяк не чула.
Тоді кидає гілку він в вікно,
І сиплеться на стіл все скло і листя,
Вона почула.Сіла,як в кіно
Дивитися на дощ.Чи він навмисто
Розбив,щоб заспокоїти її?
Чи так хотів?Та він все розуміє.
І стало дуже тепло на душі,
А думала,що вже збожеволіє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2013
автор: Відочка Вансель