Квітки не хочуть помирати,
Вони ще вірять у весну,
А осінь починає гірко грати,
Вона пробудить нас із цього сну.
Жовто-багряні свої плями,
Вона полишила як свою тінь.
І сумно вляжеться нерівними рядками,
У моїй пам’яті збіднілих мерехтінь.
І дихаєш в півголос,(повітря вже не має )
Мовчиш, випитуєш тепла у сонця на плечах.
Не можеш звикнути, що сонця вже немає,
Не можеш звикнути, що сонця вже не має на устах
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451107
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2013
автор: Mother Monster