Всього лиш хотіла послухати тишу…
По факту ж, давно це –єдине спасіння.
Бодай би хоч раз в неї путнє щось вийшло.
Тримала в собі всі свої голосіння,
Ховала від нього свої справжні враження,
Думки потаємні –в шухлядах та сейфах.
І все б то нічого. Одне зауваження:
Від цього усього хотілось померти.
Вона божеволіла, розум втрачала,
Вночі, коли спав, тихо так шепотіла,
Що дихати важко. А серце кричало:
«Несила так жити! Вже просто несила!».
Не знала, що твориться, де вона, хто тут,
Та чітко і ясно обличчя єдине
Ніколи забути не зможе. І просить
Її повернути. Та час…Він невпинний.
Всі дні – чорно-білі, чи ба, навіть чорні,
А кожен наступний - на тон ще темніший.
І скоро (вона відчувала) бездонний
Накриє все морок. Коли б вже! Скоріше.
…Всього лиш хотіла послухати тишу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451079
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2013
автор: makss