Став Світ пустий, і ми в нім наче тіні:
Байдужі, ніби зовсім без сердець.
У цім безглуздім, сірім животінні
В істерику зривається терпець.
Осточортів щодня той самий розклад,
І дії ті ж - неначе ти машина.
Вже норма мати в нервах певний розлад,
В подіях не шукаючи причини.
Плестись в одному напрямку, як зомбі,
І бути певним: краще не буває,
Здаватися щасливим тільки зовні, -
Не можна більше. Та не видно краю...
16.01.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450972
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2013
автор: Таня Кириленко