Ось за хмари чорнющі сховалося сонце,
Світ холодний, чужий зазирає в віконце,
Завивають вітри, мов голодні вовчиська,
Так бракує тепла. Ти далеко і... близько...
Йду холодним провулком, скуйовджені коси,
У міжряддях - вузли, нерозплетені досі,
І пульсує надривно у скронях - "Навіщо
Ми чуття всі ховаєм між рим наших віршів?".
Озирнися довкола, поглянь в свою душу,
Відшукай з поміж тлінного суть невмирущу -
Ту, що морок світів розчинити зуміє,
Чим у віршах поети окрилюють мрії.
Озирнися довкола, десь там, за межею
Хтось так хоче зріднитись з твоєю душею,
Наче Данко, він прагне розвіяти морок
Світлом серця тендітного... Скоро вже, скоро...
Линь же, мріє, з вітрами у синь піднебесну,
Щоб дощами надії пролитись навесну,
Прорости пагінцем, хоч маленьким - та дужим,
Що примусить серця наші битися дужче!
Ну а зараз шматує дощами-жалями,
Поміж нами розлука і... мрія між нами.
Ти поглянь - щось видніє на обрії близько,
Може, нашого щастя омріяна пристань?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450898
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2013
автор: валькірія