[b]«…Дай мені відчути радість і веселість,
зрадіють кості скрушені…»
(Пс.50:10)[/b]
Нарешті освіжаюча прохолода після жахливої спеки,
Яка, надіюся, не дасть померти
Знесиленому життям поету,
Який щоразу перераховує чужі монети.
Він, похилившись над столом, тихенько спить –
Йому, напевне, нестерпно щось болить,
Але ж треба щастя душею ловить,
А його муза все чомусь мовчить і мовчить…
Хтось суворим тоном віддає накази,
За якими треба діяти відразу,
І не зважати на людські обра́зи,
А на стіні висять старенькі образи́…
А він прийшов додому і від утоми впав –
Давненько він так міцно вже не спав,
Але він навіть і не знав,
Що хтось, крізь сон, його думки украв…
9 липня 2012 року
Близько 12.30
смт. Луків
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450470
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.09.2013
автор: Ліза Луківська