Як часто сниться світле та забуте
на пройдених за обрієм шляхах,
що можуть у минуле повернути
стежинками з волошками в полях.
Якби ж то тільки версти розділяли
з тих пір як попід верби за селом
моїм човном ти з іншим відпливала,
а я стояв з поламаним веслом.
Якби ж не погляд героїні ролі
світився з-під примружених повік,
то може б і судилось нашій долі
не зав’язати світ собі на вік.
Якби ж то не твоя природна гордість,
не знак еліти в скривджені роки,
то може й я колись утратив скромність,
як вміли браві старші парубки.
Якби ж то був я вправним, як у танці,
щоб голови туманити дівкам,
то може хтось впізнав би на фіранці
два силуети, що належать нам.
Якби ж то не любили, що попало,
якби ж то знали, щ́о то – смертний гріх,
то і життя до смерті об’єднало...
Якби ж то не кортіло, –[i] як у всіх[/i].
Якби ж то одне одного тримались,
якби ж не дбали щастя про запас,
якби ж хоч раз собі не зізнавались,
що відреклись себе останній раз.
Якби була та мить за р́оки й р́оки,
коли секунди міряють життя,
якби не відступали крок за кроком,
коли назад немає вороття.
Якби не те містичне, – [i]якось буде[/i],
якби жар-птиця з золотим пером...
Якби колись не відв’язали люди
простий човен з поламаним веслом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450323
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2013
автор: I.Teрен