Привіт, осіння марнота.
Я вже не та, давно не та...
Перебираю в голові минулі ночі, мов у сні...
А ти, ти жовта і бліда.
Всі кажуть щедра. Ні! Скупа.
Позірно листячком шурхочеш
І зовсім чути нас не хочеш.
Лишень дощі... дощі... дощі...
Стою і кутаюсь в плащі.
Куди сховатися від тебе?
Усюди небо, твоє небо.
У закамарках серця біль.
Прийшов з тобою, отже твій.
І морок кутається в душу.
Не хочу. Та терпіти мушу.
Сіріють хмари низько-низько...
Краплі на вікнах близько-близько...
Сповзають слізьми з щічок білих,
Виблискують на фруктах спілих...
Примхлива, пасмурна, бліда.
Хмільна, немов ковток вина.
Вражаєш барвами, штрихами,
Мов кішка, заграєш зі снами...
Терпіти часом вже не в стані
Твої захцянки, руда пані,
Бо серед мокрого свавілля
Ти ностальгії породілля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450252
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.09.2013
автор: Інга Хухра