Щастя, як і горе, приходить, мов злодій,
Забираючи усю твою попередність,
Мов Ірод, через підозру у святості дитину.
Сину мій, як жив ти у дні пронизливого сонця?
Так, як заповідав я, чи так, як умієш ти – наполовину?
Стережіться зими, бо вона означає – голод,
Тільки ж ця буде не що інше, як залізність днів,
Коли натомість, щоб любити, жадати свою спраглість,
Ти чорнітимеш, мов метал, виколюючи очі,
Щоб не бачити, не дніти снами навколишніх див.
Мій голос – це надто прогіркла та жива ріка,
Яка гине від кольорів кіс вільнобожих Офелій,
Але любов моя стане за спадщину,
Розлука за посілість твоїх ворогів,
Тризни за якими загублять красу твоїх
Предковічних містерій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450085
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2013
автор: Олена Ганько