З народження приречені на смерть,
живемо, уповаючи на небо,
наповнюючи піднебесся вщерть
і тим, що треба, і не тим, чим треба.
Не зекономиш роки молоді,
усе відклавши на дорослу пору,
бо як прийде пора, то і тоді
нема коли поглянути угору.
І як тяжка розплата – чорні дні
слабких та одиноких обсідають,
і непомітно на глибокім дні
за днями дні їх роки проминають.
І аж коли від цих істот слабких
не лишиться ні пам’яті, ні слуху,
комусь раптово стане невтямки, –
а ради чого, ради благ яких
тягли свій хрест за всіх титани духу?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449920
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.09.2013
автор: I.Teрен