Ми пішли не від добра
в люди – аж за воду,
хто за Рось, хто до Дніпра
в ѓород із городу.
І ставали «городські»
і тяглись до неба,
і були сякі-такі,
і такі як треба.
І лягали на крило
за Сибірські ріки,
і не бачило село,
хто летів навіки.
Не діждуться матері,
злігши на спочинок.
Тільки очі – дві зорі.
Сльози – для хустинок.
Запасатимуть дядьки
дріжджі не для тіста
і радянські матюки
в душу комуніста.
Ой, село моє, село –
пісня нескінченна.
Як нам ясно все було!
Як було нам темно!
Як тікали від добра
не спитавши броду,
навіть з берегів Дніпра
і в Сибір, і за Урал
греблею –
за воду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449895
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2013
автор: I.Teрен