Так високо літала, а тепер упала
на гострі камені. Побила душу.
Заледве встала. Помочі благала:
допоможи, зціли, бо жити мушу.
*
Бо жити мушу. Мушу довго жити.
Ще не навчилася прощати і любити.
Не досадила у саду любові квіти,
Не доросли мої кохані діти.
*
Не досадила сад,
А в ньому вірші-діти.
Любов’ю виплекані диво-квіти;
Я свою пісню ще не доспівала,
Ще не усі слова коханому сказала.
*
Не доспівала. Ще не докохала,
Та ненароком оступилася. Упала.
На гострі камені із висоти упала.
Спасти душа поранена благала…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449663
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.09.2013
автор: Едельвейс137