пишу і тишу
без неї
обіймаю
міцно руками
і вірити хочеться -
хоч вона
не залишить,
і зверне з грудей
чорний камінь.
вона щодня
іде від мене,
але стає
дедалі ближчою.
з її думок подує
теплим феном
любов
на двох дітей,
тепер ще я.
і вона мені подарує
безхмарну надію
і до́ньку
вже знаю - то Софія
вже бачу
маленькі долоньки.
пожовклі берези
колише у місті,
ще той вітер,
що пахне ще літом
і зірою
і лише чекаю амністії
від того Бога,
в якого не вірую.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449518
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.09.2013
автор: Latur