Ти кличеш мене у свій вечір осінній,
У присмерк кохання, у холод ночей...
І крапає дощ на долоні помірний,
Але не помірно іде із очей....
Босоніж провулками тихого міста,
Назустріч з тобою, крізь смуток душі...
І замість троянд під ногами лиш листя,
Розкидане, як непотрібні вірші...
Осіннії айстри - надія остання,
Що ми віднайдемо кохання світи...
Ти кличеш мене, та не маєш бажання
Ані відпустити, ані поруч йти...
Та я вже з тобою, тебе обіймаю...
І грію долоні під светром твоїм...
І в посмішці твоїй тихенько втопаю...
Тебе називаючи Богом своїм...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449498
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.09.2013
автор: Арина-рина