Обпоєна
хмелем осені,
що стікає
з грона виноградного,
я помираю,
щоб відродитись у тобі
та упившись
духом безумства,
маревом породженим,
сколихую
тишу стогоном.
Осяяна сонцем,
крапля соку,
тремтячи,
з кутика губ,
повільно скапує на груди
і сутність
всотує її в себе.
Медовим знаменням
розносячи по тілу
імпульси кохання.
Обійми мене!
Стисни ув обіймах своїх
і не відпускай!
Ніколи!
16.09.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449423
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2013
автор: Валентина Ланевич